Пролітали журавлі.
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі…
О. Бродський
Осінь… Чаруюча, різнобарвна, яскрава та водночас така непощадна… Земля готується до сну, небо плаче холодними дощами та грозами, а дерева поривистим вітром розносять свої сльози – листя по засохлій та неживій траві. Прощальний осінній танок птахів тримає нас у напрузі та змушує десятки тисяч пар очей звернути свій погляд у безкінечне сіре небо, щоб саме там розгледіти такий очікуваний прощальний помах крил журавлів. Осінь… Саме вона своїм холодним подихом ранить нас у саме серце, саме вона змушує нас переосмислити наше життя, зробити ревізію наших душ. Така одинока та така смутна…
Проте, не дивлячись на всі її капризи та забаганки, ми чекаємо на неї з нетерпінням, і вона зненацька повертається, нагадуючи нам про себе неповторними барвами природи та надією у нашому серці на відродження чогось нового! Ось така вона осінь! Безкомпромісна та затята…
Я з упевненістю можу сказати, що люблю осінь! Чому? Не знаю… Можливо, за її характер або ж за виважену мудрість…
А що осінь для Вас? За що любите її Ви? Саме таке завдання на практикумі з української мови цього тижня отримали маленькі афіняни. Отже, з цікавістю чекатимемо їхніх робіт! Пишіть нам та висловлюйте свої міркування і Ви!
